Мета.Ознайомити учнів із зразками декоративно-ужиткового мистецтва та їхньою роллю в житті сучасного українця; виховувати повагу, любов до культури рідного краю, до мистецьких здобутків народних майстрів. Формувати культуру людських почуттів через обереги, пісні, твори та символи України; дати змогу учням під час навчання ознайомитися зі святами, традиціями, оберегами, звичаями, нерозривно пов'язаними з національними традиціями; розвивати в учнів пізнавальні інтереси до вивчення художніх промислів українського народу; виховувати почуття любові до оберегів, пісень, символів, обрядів
Обладнання. Гончарні вироби, посуд, народна іграшка, свищики, сопілки, гребінці, шкатулки, писанки, кошики з лози, домоткані килими, вишивка, український народний одяг; виставка літератури з народознавства «Діло майстра величає».
Хід заходу
Зараз – особливий час. Ми звертаємось до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, то можливо, життя наше буде більш радіснішим, духовно багатшим.
Сьогодня наша зустріч називається "Приклоняємо Отче коліна перед образом під рушником” (звучить піня _________________________________).
Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, вироблені протягом багатьох століть і освячені віками
Велика та щедра українська земля. Від сивих Карпат до донецьких степів, від заболочених лісів до Чорного моря простяглася вона, осяяна теплим сонцем. Щиро і радісно віддає вона людям плоди їхньої праці. Тішиться око, дивлячись на цю красу.
Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки професіональної творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.
З далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – життя, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками.
Шановні гості! Дорогі діти!
Я запитую у себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роздивляюсь
На кожній сторінці -
Де той рік, де той місяць і тиждень, і день,
Коли ми перестали гордиться, що ми - українці.
Я до себе кажу і до кожного з вас: -
Говори! Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався час забуття
Рідних слів і пісень, і джерел, і стежок од порога?
Мені б дуже хотілося, щоб всі ви відволіктися від дня сьогоднішнього і поринули в чарівний світ традицій нашого народу, тих джерел, з яких сформувалася українська нація. А саме - традиція ярмаркування, яка у нас представлена виробами декоративно-ужиткового мистецтва.
Протягом життя людину оточує безліч корисних і потрібних їй речей. Річ несе в собі величезний заряд історичних, культурних, мистецьких надбань. Речі живуть, радіють, плачуть, вдивляються одне в другого, як люди. Як і люди, вони покидають цей світ. Але при цьому набагато продовжують життя людини, крізь сторіччя доносять людські характери, вдачі, звичаї, звички.
У кожній оселі існують скринька з дрібничками, керамічний розмальований посуд, серветка чи скатертина зі складним витонченим візерунком... Якщо їх виготовив народний майстер, вони стають витворами мистецтва.
Народне ткацтво, килимарство, вишивка, гончарство, плетіння, різьблення по дереву, розпис, писанкарство належать до декоративно-прикладного мистецтва. Воно нерозривно пов'язане з обрядовою та господарчою діяльністю людини. Народне мистецтво яскраво характеризує національні особливості народу. Художні традиції утверджуються та передаються з покоління в покоління, удосконалюючись та набуваючи чарівної довершеності.
На зустріч зі світом народної майстерності - на веселий ярмарок - вас запрошують ведучі сьогоднішнього заходу.
1-й ведучий . Доброго дня, шановне товариство! Вас вітають «Сорочинці в Швайківській школі!» Нарешті знаменитий ярмарок завітав і до нас!
Юнак і дівчина тричі вклоняються всім учасникам свята, промовляючи слова: "Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
стрічаємо хлібом, любов’ю та миром!
Гостинно просимо на ярмарок"
спускаються до присутніх і пропонують покуштувати коровай
1-й ведучий.
Увага! Увага! Спішіть-поспішайте!
Господарі й гості, глядіть, не минайте!
На ярмарок прошу гуртом, поодинці,
Чекають на всіх там чудові гостинці!
2-а ведуча.
На ярмарку нашім - веселім, багатім,
Є чим дивувати і є що придбати.
Тут речі умільців ні з чим не зрівняні,
Барвисті стрічки, рушники вишивані.
Полив'яний посуд - тарелі, горнятка,
Сопілки - хлоп'яткам, намисто - дівчаткам.
1-й ведучий.
Мерщій-бо на ярмарок всі поспішайте,
Купуйте, милуйтесь, танцюйте і грайте.
(Під мелодію української народної пісні «Ой там, на току, на базарі...» учасники свята заходять до залу, підходять до столів).
Продавець посуду.
Підходьте сюди, дорогі господині,
Та й вибирайте посуд всій вашій родині.
Тут ложки, миски і всілякі горнята,
Мішалки, терки і качалка пузата.
Продавець гончарних виробів.
Макітру купіть, щоби маку натерти,
Гладущик, щоб пити смачне молоко,
Горщечки, щоб квіти гарні посадити,
Великий горщок, щоб куті наварити.
Гончарство - одне з найважливіших, до того ж дуже примхливих ремесел. Успіх тут значною мірою залежить від знання секретів випалювання. Адже вогонь може й зіпсувати, звести нанівець прекрасну роботу гончаря. У народі цінувалися практичні й художні особливості глиняного посуду, здатність довго зберігати прохолоду води, свіжість молока, надавати особливого смаку стравам, що готувалися в ньому.
(Демонстрація зразків глиняного посуду).
1-й ведучий.
А чи відгадаєте ви загадку?
Був я на копанці, був я на топанці,
Був я на кружалі, був я на пожарі,
Був я на обварі.
Коли молодим був, то людей кормив,
А коли старим став, то пеленатися почав. (Глиняний горщик)
Колись відгадку знала кожна сільська дитина. (Звучить гумореска П. Глазового «Кухлик»).
Різьбяр.
Кому дощечку різьблену,
А кому сопілку?
Цю чудову скриньку.
А для тещі вашої цього гребінця.
Витрима таку чуприну,
Як вовна в баранця.
Найтоншу роботу по дереву виконували різьбярі. Вони застосовували методи випалювання, видовбування, художньої різьби для населення на замовлення та продаж. Для виготовлення виробів використовували сокири, ножі, різці, долота, стамески тощо. Майстри прикрашали фасади будівель, дерев'яний посуд, іграшки, шкатулки, скрині.
(Продавці демонструють зразки виробів).
Продавець виробів із лози.
Ви до мене поспішайте,
Дівки й молодиці,
Ось вам кошик чи колиска з білої вербиці.
А для вашого милого, любимого мужа
Купіть бриля солом'яного,
Щоб любив вас дуже.
1-й ведучий.
До роботи з деревом можна віднести і лозоплетіння. З кори берези чи липи, з вербової лози плели короби, кошики, головні убори - брилі, ляльки.
(Демонструє).
Майстер декоративного розпису.
Купуйте тарілі, чарочки і ложки,
Писанки, картини, Ці чудові дошки.
Не проходьте мимо цієї краси,
Тут живе душа цариці-весни.
Тут буяють фарби пекучого літа,
Тут розлита щедрість достиглого жита.
Тут у кожній квітці живе українська родина,
Хай і далі процвітає вся наша країна.
Безсмертним витвором народного генію є український декоративний розпис. Унікальним осередком цього мистецтва стало селище Петриківка Дніпропетровської області. Від розписів дихає щедрою українською природою, ароматом ягід та квітів привільних степів Придніпров'я. Понад 200 років талановиті майстри краю творять чудеса, заворожують очі, пробуджують почуття захоплення красою української землі, її талановитим народом. Традиції народного розпису представлені в роботах майстринь Катерини Білокур, Марії Приймаченко, Надії Білокінь, Тетяни Пати. (Показ робіт майстринь).
1-й ведучий.
Найдавніше ремесло, яким займалися жінки - це ткацтво і килимарство. Килими використовують для утеплення та прикрашання житла, також вони були частиною посагу нареченої.
Дуже відомі килими з Решетилівки (Полтавщина), Косова (Гуцульщина), Коломиї (Західна Україна).
2-а ведуча. Майже в кожній хаті була прядка, ткацький верстат. Спосіб виготовлення тканин був трудомісткий і довготривалий.
(Демонстрація прядки, килимів, ряден, доріжок).
Продавець вишиванок.
Дивуйтесь, купуйте, але не баріться!
Краса то яка - підійдіть, подивіться!
Беріть, не минайте рушник цей,сестрички,
Утріться, й рум'янець не зійде із личка.
1-й ведучий.
Вишиті сорочки, рушники, скатертини - справжні художні твори народних майстринь. їхня майстерність оспівана в народних піснях, казках, легендах, прислів'ях:
• Хата без рушника, що сім'я без дітей.
• Рушничок на кілочку - хата ніби у віночку.
• «Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати - буде чим гостей зустрічати», - нагадували матері своїм дочкам.
Візьму голку, клубок шовку,
Полотно біленьке,
Та й подамся у садочок,
Де сонце ясненьке.
У садочку подумаю,
Котру квітку рвати,
Щоб із неї добрий узір
Для вишивки взяти.
Красну рожу і гвоздиків
Букетик нарват,
І роботу любимую
Свою розпочати.
Ой, вишивки мої любі,
Я вас вишиваю,
Та про красу і про фарби
Думки не лишаю.
Де покласти слід рожеву,
А де ніжно-синю,
Щоб славила моя праця
Рідну Батьківщину
, Щоб сміялася сорочка
Файними квітками,
Щоб пишалась Україна
Своїми майстрами.
Вічна після барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної, веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте!
Дивлюся мовчки на рушник,
що мати вишивала
І чую: гуси зняли крик,
зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м'ята .
Десь тихо бджоли загули,
всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник
Так тепло-тепло стало.
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала...
Рушник супроводжує людину все її життя: від народження і до смерті. І сучасну, і традиційну оселю в Україні важко уявити без рушників. Тчуть їх та вишивають і досі: для краси в домі, на щастя, просто так, для душі. Без рушника не обходяться народження, одруження людини, ювілейні урочистості, дні скорботи.
Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості. Хліб і рушник - одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності українського народу. «Хата без рушника, що сім'я без дітей», - говорили в народі. І усміхається до людей рушниками українська хата.
Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибраний дім і чисті рушники, що накривають хліб на столі та діжу після випічки паляниць.
У давнину тканину розстеляли по берегах річок, відбілювали на зелених травах під сонцем, розвішували у священних гаях на деревах, на них, як на своєрідну ікону, наносили язичницькі зображення.
Те полотнище-обрус мало багатофункціональне використання. Слугувало скатертиною на столі, вузликом для харчів (його дітки носили батькам у поле), оздобою оселі, елементом одягу (для жінки то була незшита спідниця - обгортка; намітка - головний убір уже заміжньої жінки; для чоловіка - пояс).
З часом це полотнище стали називати рушником (у народі - «ручником»). Чому? Руками рушники були виткані і вишиті, руки господині доторкалися до них та знаходили їм застосування в побуті.
Український рушник пройшов крізь віки і символізує чистоту почуттів, безмежну любов до своїх дітей, батьків, щедро простелений вірним друзям, гостям.
А далі багато цікавого про рушники підготувались розповісти нам сьогодні батьки.
ПОБУТОВІ РУШНИКИ
Утирачі використовували для рук, обличчя і тіла. Утирачі робили невибагливо. Вони були вишиті, або й не вишиті, навіть не відбілені, з цупких ниток.
Стирачі - для посуду, стола і лав. Зі стирачем ходили корову доїти, поралися біля печі, ним накривали хліб чи діжу з тістом. Такі рушники могли прикрасити або непишним візерунком, або витканими кольоровими смужками, мережками.
Покутники і кількові - для оздоблення стін і покуті, ними обвішували фотокартки, прикрашали картини, дзеркала.
Божники - були гордістю кожної родин Ними прикрашали дорогі ікони. Для них брали найкраще тонке полотно, гарно вибілене. Кожен, хто заходив до хати, одразу міг оцінити роботу жінок і дівчат, дивлячись на ці рушники.
Перед тим як запросити гостя до столу, господиня вішала йому на плече чистий «утирач», лила на руки воду з кухлика.
Обрядові та ритуальні рушники
Обрядових рушників було багато, на всі випадки довгого людського життя. Рушник завжди з людиною: допомагав їй у праці, був елементом магічних дій, що забезпечували гарний врожай та добробут. У перший день огляду озимини йшли в поле всією сім'єю. Попереду батько ніс на рушнику хліб-сіль, у кошик накритому рушником, несла різне частування мати. На зеленому полі розстеляли його, клали їжу. Так робили і в перший день оранки, сівби та жнив. Після закінчення жнив господар з стрічав женців із хлібом-сіллю на рушнику, ті одягали на нього обжинковий вінок.
Рушник мав захисну та оберегову силу. Його розвішували над вікнами і дверима, щоб з. не потрапило в дім, щоб ніхто не міг зурочити щастя сім'ї, родини. Вишивки-обереги на цих рушниках дуже різноманітні і повинні бути безперервними. Це вишиті чоловічки, що н мовби взялися за руки й не пускають злі сили в хату.
«Хата без рушників - наче людина без долі - говорили в народі.
Багато рушників використовується у весільному обряді. Довгими зимовими вечорами любові вишивали дівчата сватальні, або плечові рушники, які призначалися для сватів. Рушниками перев'язували старостів на знак згоди на одруження, пов'язували молодих, виводили «на посад» на заручинах, прикрашали весільне гільце на дівич-вечорі, на рушник молоді ставали. Бо найкращий свідок - то рушник, міцніший за всі печатки. Щоб пара жила заможно, під рушник підкладали срібні монетки. Раніше дівчата добре дбали про свій посаг. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. їх дбайливо оберігали, ними гордилися. Дівчина на виданні вишивала рушники, готуючи посаг. Кожна юна майстриня намагалася вишити для свого коханого рушник, який не був би схожий на вироби подруг, кожна дівчина мала свої секрети вишивки. А матері хотілося, щоб ішла селом добра слава про доньку із золотими руками. Дівчина, діждавшися сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею «Та спасибі тобі, моя ненько...». Ритуальні та подарункові рушники тримали в скрині. Всі речі в ній перекладалися сушеними травами, щоб і пахло гарно, і зберігалося, бо найкращі речі завжди передавали дочкам. Односельці питали у свекрухи, чи важка скриня в молодої, тобто скільки напряла, наткала, навишивала? По цьому судили про весь рід, не тільки про дівчину. І все село знало, хто чепуруха, а хто ледащиця:
Із рушником та хлібом-сіллю приходили до породіллі ушановувати появу немовляти в родині. У рушник загортали новонароджену дитину та клали на вивернутий догори вовною кожух на покуті.
На довгих рушниках опускали домовину в могилу. Для траурних подій ткали спеціальні рушники - вузькі, довгі, зі строгими смужками. На таких і труну опускали, їх і на хрест пов'язували. «На смерть» рушники готували заздалегідь. Молодих неодружених дівчат ховали з рушниками, які ті вишивали для сватів.
Ритуальні трапези та спільні поминальні обіди відбувалися на зелених травах, застелених рушниками.
На Йордань перев'язували рушником хрест, вирубаний із льоду. За часів феодалізму, коли над общиною нависала смертельна загроза (холера, чума, неврожай, напад хижаків на худобу) на громадські роботи виходило все працездатне населення. Використовувалися спеціальні колективні роботи магічно-охоронного призначення: оборювання, огороджування села, ткання за одну ніч жертовного полотна - громадського рушника. Роботу супроводжували обрядовими діями - піснями, примовляннями.
Подарункові рушники
Ними вшановували дорогих гостей, дарували друзям, майстрам. На Буковині існував звичай дарувати колодязнику після закінчення роботи сорочку, відро і рушник. Дарували майстру на згадку рушник, на якому піднімали сволок нової хати.
«А в коморі сволок,
На ньому рушників сорок».
Прийняти рушник, поцілували хліб - символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто їх виявив. Цей звичай пройшов крізь віки та залишився доброю традицією і в наш часі
Синам, відряджаючи їх у дорогу, у військо, мати дарувала рушник зі словами: «Хай стелиться вам доля рушником!».
У цілому для українських вишиваних рушників характерні спільні ознаки, проте кожен регіон мав свої відмінності, як за формою, так і способом виготовлення, сюжетним оздобленням, кольоровою гамою.
На Галичині, Буковині, Закарпатті рушники мають яскраво-барвисті відтінки. Для Київщини, Полтавщини, Чернігівщини характерні вишивки з рослинним орнаментом червоного, чорного та синього кольорів. На Поліссі улюблені мотиви рушників - дерево життя та фігурки оберегів у чорних та червоних кольорах.
Кольори:
Червоний - кохання, вірність, радість життя, надія на любов, одруження.
Чорний - журба, зрада.
Зелений - людська доброта; весна, воскресіння природи, багатство рослинного світу.
Синій - спочинок.
Фіолетовий - повернення додому.
Жовтий - сонце, хліб, врожай; небесні світила.
Блакитний і синій - небо, повітря, вода.
Чорний із білим - знак пошани до духів і душ померлих предків, подяка за охорону від злих сил.
Чорний та коричневий - символізує землю, її родючість.
Рушники бувають вишивані і ткані. Сировиною для виготовлення тканини є льон, коноплі, вовна, бавовна. Вишивають лляними, бавовняними, шовковими та вовняними нитками. Відомі такі старовинні техніки вишивання, як «гладь», «хрестик», «вирізування», «виколювання», «мережка», «гаптування», «качалочка», «витинання» та інші. Часто на рушниках поєднували кілька технік. Сила рушника — у його візерунках. Рушник можна читати, як читають книги. Треба лиш розумітися на орнаментах. Узори на рушниках - то давні, забуті символи.
• Дерево життя (вазон або квітка) - найпоширеніший і найдавніший орнамент українського рушника. Це прекрасна квітка, символ квітучого життя. її верхня частина – сфера богів, нижче - життя людей і всього сущої на землі, а на долі - коріння, першооснова початки цілого світу.
• Ромб із крапкою посередині - засіяна нива - символ родючості.
• Квіти-розети - це сонячне благословіння.
• Хрест в колі - рух, обертання.
• Безкінечник (ламана лінія) - вічний рух; безкінечне життя, що постійно продовжується.
• Сонце— найдавніший мотив, джерело світлі тепла і життя, це коло з променями, закрученими праворуч, що вказують на рух сонця по небосхилу. Символи сонця мали особливо магічну силу, вони охороняли власника від хвороб, нещастя, злого ока.
• Чотирикутники - символи сонця. Якщо вишити такі квадратики з «вушками», вийде сонячний рушник.
• Богиня Берегиня - жіноча постать із піднятими руками зображує Велику Матір усього живого, слов’янську богиню життя і родючості, хранительку хатнього вогнища.
• Двогодов'я.
• Триєдиність - Бог-отець, Бог-син, Дух Святи
• Голгофський хрест - часто зустрічається і церковних рушниках.
На рушникові можна побачити соняшник і китиці винограду (виноградний мотив уособлював братерство, доброзичливість, вірну любов і дружбу), ружу і барвінок, дубові листочки (сила, влада й авторитет) й жолуді, вербове листя і вишню (вишня - мала причаровувати любов і щастя). Калина на рушникові - символ дівочої вроди, а калина з дубом - поєднання краси і сили. З квітами переплітався пташиний світ: півник і зозуля, голуб і сорока, солов'ї...
Всі разом докладемо зусиль до того, щоб зберегти та примножити традиції вишивання рушників - частини світової культури, бо вони мають не тільки практичне використання, викликають велику естетичну насолоду, вони є символом краси та духовності українського народу, його приналежності до рідної землі Шануйте, друзі, рушники—
То обереги від біди!
Звучить «Пісня про рушник» на слова А. Малишка, музика П. Майбороди.)
Який же ярмарок без веселощів?
Вашій увазі пропонується перший конкурс, але спочатку попросимо вийти на середину залу двох учасників.
Конкурс «Найоригінальніша канапка».
Перед вами на столі – різноманітні продукти: батон, майонез, цукерки, ковбаса, крекер, крабові палички. Ваше завдання: за 1 хв. зробити оригінальну канапку і придумати їй назву. Час пішов… Тепер подивимось, як ви їх зможете з’їсти. Смачного вам!
Конкурс (викликаються дві мами) «Забий цвях»
Оскільки зараз – дуже непростий час, і інколи жінки змушені замінювати дітям і батьків, вони повинні вміти володіти молотком і цвяхами. Ось ваше завдання: хто швидше заб’є цвях у дерев’яний брусок. Перевіримо, наскільки в наших мам точна рука і гостре око.
Конкурс «Пришиття ґудзика».
Це ніби проста справа, але інколи викликає труднощі. Вам потрібно якнайшвидше пришити паперовий ґудзик. Так, робота виконана. Подивимось чи якісно. Як бачимо, наші учасники вміють готувати канапки, забивати цв’яхи і пришивати ґудзики.
Конкурс «Кольорові кульки»
Ваше завдання: сісти на кульку, щоб вона лопнула, дістати папір, на якому записане завдання, і виконати його.
· Заспівати куплет улюбленої пісні
· Розказати улюблений анекдот
· Назвати осінні квіти
· Назвати українські страви на літеру «м»
· Зробити комплімент сусіду праворуч від вас
Конкурс «Сімейний бюджет».
Викликаються дві родини, дається однакова кількість монет (по 1 та 2 копійки) у сумі 99 коп. Завдання: хто швидше порахує.
Конкурс ерудитів
1. Коли варять кутю? ( На Різдво)
2. Хто автор слів «Караюсь, мучусь, але не каюсь»? ( Т. Шевченко)
3. Поетичний народний символ України ( калина)
4. Птах, який за народним повір’ям, приносить щастя (лелека).
5. Що стоїть посеред Землі? ( буква м)
6. Які два займенники заважають на дорозі? ( я + ми)
7. Взуття, плетене з кори дерев ( личаки)
8. Як називають батьків дружини? (теща, тесть)
9. Старовинний заклад для продажу горілки? (корчма)
10. Яке слово складається з семи букв? ( сім’я).
Діти, а давайте згадаємо, які традиції та ремесла розвиваються в нашому місті? Ми мусимо зберегти народні традиції, вироблені українцями впродовж тисячоліть, щоб наші нащадки не втратили цей потяг ; краси і досконалості. Не слід забувати, що які б нові мистецькі цінності не створили художники-професіонали, народна мистецька традиція залишається тим невичерпна джерелом, яке живитиме серце і душі людей вічно.
Наша Батьківщина багата своїми талановитими синами та доньками. Відомі українські класики увіковічнили себе в своїх безсмертних творіннях! І сьогодні на наш ярмарок талантів завітали популярні герої творів наших геніальних земляків. Цікаво, а чи впізнаєте ви їх? – Зустрічайте першу пару!
Заходять Стецько та Уляна
Стецько: Та куди ж ти йдеш, Уляно? Тут же чужі парубки. Чи ти забула, що ти за мене просватана?!
Уляна: Та я тебе не люблю!
Стецько: Дарма! Уляна: Та я за тебе не піду!
Стецько: Дарма!
Уляна: Стецько! У тебе ж не всі вдома!
Стецько: Дарма! Батько казали, що до вечора всі посходяться!
Уляна: Стецько, га, Стецько!
Стецько: Що, Уляночко, може чимось добреньким мене пригостиш? Я ж би і ходив би їв, і лежав би їв, і спав би їв!
Уляна: Еге ж, таки добренький я тобі подарунок приготувала... Лови! Кидає Стецьку гарбуза
Стецько: Тю! Та це ж гарбуз! То ти мені відказуєш, Уляно?
Уляна: Добре, Стецю, я дам тобі останній шанс. Я пропоную зіграти в гру. Якщо ти переможеш своїх суперників, то я погоджусь бути твоєю дружиною!
Стецько: Я згоден на будь-які умови! Уляна запрошує ще 3-х гравців, окрім Стецька. Грає музика і гравці передають із рук в руки гарбуза, поки музика не скінчиться. У кого гарбуз в момент припинення музики знаходиться в руках – той і вибуває з гри. Перемагає той, у кого в руках не залишився гарбуз
Ведуча: Напевно всі впізнали Стецька та Уляну з відомої п’єси Г. Квітки-Основ’яненка "Сватання на Гончарівці!”. А тепер зустрічайте не менш відому пару не менш відомого письменника!
Заходить Оксана, а за нею крадеться Вакула
Оксана: Треба ж було людям вигадати, що я гарна... Неправда! Хіба чорним бровам моїм і очам рівних немає в світі? Що ж тут красивого в цьому носі, і в щоках, і в губах? Ніби ж то гарні мої русі коси? Ох, їх можна злякатися ввечері: вони, як довгі змії, обвили мою голову. Аж тепер бачу, що я зовсім не гарна!... Ні, гарна я! Ах, яка ж я гарна! Диво!
Вакула: Чудна дівка! І хвастощів у неї мало! Годину стоїть перед дзеркалом і не надивиться та ще й вихваляє себе вголос.
Оксана: Навіщо ти прийшов сюди, Вакуло?!
Вакула: Не сердься на мене. Дозволь хоч поговорити з тобою, хоч подивитись на тебе!
Оксана: Хто ж тобі забороняє? – Говори і дивись.
Вакула: Дозволь хоч постояти біля тебе, моє серденько.
Оксана: Іще чого! Іди геть! Ти пахнеш димом. Гадаю, вже й мене забруднив. Вакула: Ти мене не кохаєш... Прощавай, Оксано, мені нема чого на світі жить... Оксана: Зажди, Вакуло, – добре, дам я тобі шанс. А чи вмієш ти плести дівочу косу?
Вакула: Заради тебе, чому завгодно навчуся!
Оксана: Тоді гаразд, будеш брати участь у конкурсі "Плетіння коси”. Якщо твоя команда переможе, то, ось тобі моє слово: вийду за тебе заміж! – Згода?
Вакула: Згода?
Ведучий: На сцену запрошуються 5 учнів. Вони об’днуються у дві команди по 3 учасники в кожній (в одній з команд грає Вакула). Оксана підносить до обох команд палицю зі 6-ма різнокольоровими стрічками. За командою Оксани "Почали!” кожен із гравців бере в руки по дві стрічці і кожна команда починає плести свою косу із стрічок. Виграє та команда, яка за 1 хв. заплете кращу та довшу косу.
Конкурс закінчується і заходить Солоха, а в руках в неї кошик із варениками Солоха: Вареники непогані, вареники у сметані. В кожній хаті на Вкраїні вареники варять нині. Вареники круглолиці – із найкращої пшениці! Вибігає на сцену Чортик Чортик: Пригости, Солохо, мене вареничками!
Солоха: Добре, але спочатку давай заспіваємо пісню про вареники!
Чортик: Ну, давай, тільки швидше! Бо дуже вже твої вареники гарно пахнуть, аж слина капає! Звучить "Пісня про вареники”
Солоха: А мій милий вареничків хоче (2 р.).
Чортик: Навари, милая (2 р.), навари, у-ха-ха, моя чорнобривая.
Солоха: Та й дров вже немає, милий мій миленький, Та й дров вже немає, голуб мій сизенький.
Чортик: Нарубай, милая (2 р.), нарубай, у-ха-ха, моя чорнобривая.
Солоха: Та й сили ж немає, милий мій миленький, Та й сили ж немає, голуб мій сизенький.
Чортик: Помирай, милая (2 р.), помирай, у-ха-ха, моя чорнобривая.
Солоха: А з ким будеш доживати, милий мій миленький, А з ким будеш доживати, голуб мій сизенький?
Чортик: Із кумою, милая (2 р.), із кумою, у-ха-ха, моя чорнобривая.
Ведуча: Дякуємо за жартівливу пісню Солосі та Чортику. Я вам пропоную, щоб не тільки Солоха і Чортик їли смачні вареники, провести естафету "Смачні перегони”. Грають дві команди (по 4 учасники в кожній), потрібно поставити в один ряд 4 стільці: на 1-й та 3-й стілець ставимо по мисці з варениками і поруч кладемо ложку, а на 2-й та 4-й стілець – по мисочці зі сметаною. Перемагає та команда, яка першою з’їсть всі вареники.
Вареники непогані,
Вареники у сметані.
Їжте на здоров’я.
(Учениця пригощає всіх батьків варениками)
Ось і пройшли ми з вами стежиною отчого краю. Однією з добрих традицій українського народу його гостинність. Гостя зустрічали хлібом – сіллю і пригощали варениками. За чудовим українським звичаєм ми варениками вас пригощаєм.
1-й ведучий.
На доброму ярмарку ми побували,
Одні продавали, інші купували,
Співали, сміялись та ще жартували,
Та про предків наших славних
З шаною згадали.
2-а ведуча.
Ми надіємось, що ви Тут не сумували,
І веселий ярмарок Увесь не проспали.
1-й ведучий.
Тож дозвольте під кінець
Вам таке сказати
І в гостинець на дорогу
Таке побажати.
2-а ведуча.
Щоб завжди було добро
У вашій родині,
Щоб служили вірно ви
Нашій Україні.
1-й ведучий.
Щоб родила щедро
Колосиста нива,
Щоб сімейка ваша
Була вся щаслива.
2-а ведуча.
Щоб в країні нашій
Було все як слід.
Разом.
Щоб довіку був щасливий український славний рід! Наш ярмарок закінчується. І бажаємо всім, щоб у ваших родинах завжди Є достаток, щоб було що продавати і було за і купувати.
(Усі учасники виходять із залу, співаючи останній куплет пісні «Ой там на тої на базарі»).
Всі.
Ой там, на веселім базарі
Продавали, купували, жартували,
І з покупками потому
Повертаємось додому.
Ну от і все, ця зустріч – як урок,
Пройшла так швидко, пам’ять відновилась,
І, як дитинстві, продзвенів дзвінок.
Як добре, що ми всі зустрілися!
Спасибі вам, люди добрі, за вашу щирість і активність. Дякуємо всім!
|